ВІДКРИВАННЯ НЕВІДКРИТОГО Пошук і документація Джерела, принципи, загрози Д-р. Марек Хиліньські, 2009.

Основні принципи пошуку Пошук полягає на накопиченні матеріалів, фактів, доказів. Це: Найбільш безпосередній контакт із дійсністю Відкривання прихованого Журналіст запитує, випитує, доходить до суті подій

Перевірені джерела Національний судовий реєстр, судові, прокурорські, поліційні акти Нотаріальні акти та книги Інформаційний бюллетень, який зобовязана видавадити кожна публічна інституція Державний бюлетень публічних торгів (тендерів) Державні архіви, архіви преси Документація біржі, Державної комісії цінних паперів Урядова кореспонденція, урядові документи Сервіси та інформація відомих агенцій (наприклад, Рейтерс, УНІАН, УкрІнформ)

Архів Spiegla Архів медіа – найкраще організований та найбільший – належить німецькому Шпігелю. У ньому зберігається понад 30 мільйонів текстових документів і понад 4 мільйони фотографій. 5% усіх матеріалів – це іншомовні матеріали (тут зустрічаються найчастіше вживані мови, крім німецької). В архіві працює 70 журналістів-документалістів, завдання яких – моніторинг понад 300 періодичних видань – газет, журналів, сервісів десятьма мовами. Сама база даних, яка утримується на потреби редакції, містить на даний момент 14 мільйонів документів, щороку зростає на 2,5 млн. Тут діє власна система архівування DIGAS (Digitales Archivsystem), яка в 1995 році замінила класичний архів і до сьогоднішнього дня є взірцем найкраще організованого у світі архіву преси. Документи зберігаються на власному сервері у повнотекстових файлах і кожен журналіст чи редактор, який там працює, може зі свого компютера на робочому місці, і навіть з будь-якого місця на світі, з Нью-Йорку чи з Пекіну, в будь-який момент скористатися інформацією з архіву.

Економія на пошуку Час, який німецькі журналісти витрачали на збирання інформації, за останні 12 років скоротився з 140 хвилин щоденно у 1993 році до 117 хвилин у 2005 році. Щоправда, пошук все ще залишається найважливішим елементом роботи журналістів після написання тексту та його коректування. Однак продовжує збільшуватися кількість часу, який витрачають на організаційні й технічні моменти.

Інформатори Наочні свідки, котрі були присутні при події, як спостерігачі або приймали безпосередню участь у події, Другорядні інформатори, тобто люди, які розмовляли з учасниками події та свідками, Інтерпретатори, тобто фахівці в даній галузі, котрі можуть прокоментувати подію. Фахівці добре знають, що свідки не можуть бути хорошими спостерігачами – особливо це стосується нещасних випадків, катастроф та інших подій, які важкі для психологічного сприйняття. Науковий досвід підтверджує, що спогади можуть змінюватися під впливом пізніших подій. Дуже часто на відповіді також впливає спосіб, у який задається питання. Наприклад, проводилось дослідження, під час якого групі свідків автомобільної аварії задавалось запитання; Як швидко їхали машини, коли вони розтрощились одна об одну?, іншій групі - Як швидко їхали машини, коли вони втаранились?

Помилки Аналіз матеріалів у регіональній газеті The News & Observer показав, що у виданні, яке експерти зараховують до 15 найкращих у США, 59% матеріалів містять помилки: у середньому – 1,5 помилки в одній статті.

Джерела та голоси Хто лише вибирає та опрацьовує, той розуміє журналістику, як машину для публікацій продукції постачальників інформації – гарні історії успіху з власного подвіря та розповіді про кризу та конкуренцію... Największe i najlepiej zorganizowane archiwum w świecie mediów należy do niemieckiego Spiegla. Znajduje się w nim ponad 30 milionów zarchiwizowanych dokumentów tekstowych i ponad 4 miliony fotografii. Pięć procent wszystkich zasobów to materiały w najczęściej używanych językach obcych (tzn. innych niż niemiecki).. Ostrożność i krytyczny dystans wskazane są także w przypadku materiałów archiwalnych: nie wszystko dziś wygląda tak samo jak przed trzema laty, a i wówczas informacja w prasie nie musiała być w stu procentach zgodna z faktami. Recykling materiałów archiwalnych bez sprawdzenia utrwala popełnione wcześniej błędy. Warto wziąć sobie do serca nawet w dobie internetu radę, której publicysta Harry Prost udzielił młodym dziennikarzom: Dużo czytajcie, dużo myślcie, ale zdecydowanie więcej myślcie niż czytajcie. Porządny research zaczyna się od drobiazgów, właściwa pisownia nazwisk i nazw własnych, a kończy na sprawdzeniu numerów kont, wypisów z rejestrów sądowych przebiegu transakcji. W lutym 2004 roku Super Express opublikował artykuł pt. Dałem kasę Buzkowi, w którym opisano historię aferzysty Józefa Jędrucha, współwłaściciela spółki Colloseum, który miał najpierw finansować, a potem wsypać znanych polityków. Tytuł zapowiedzianego na pierwszej stronie tekstu był jednoznaczny: Premier Jerzy Buzek wziął kasę od oszusta. Michael Haller uwzględnia trzy sposoby: kompletowanie, weryfikację, rekonstrukcję postępowania przy researchu, które zostaną w skrócie omówione poniżej. 6.2Kompletowanie i weryfikacja Kompletowanie polega na uzupełnianiu brakujących informacji. W szczególności należy dążyć do udzielenia możliwie wyczerpującej odpowiedzi na pięć klasycznych pytań (Rozdz. 2.1). Jeśli mamy do czynienia ze sprawą budząca kontrowersje, trzeba zasięgnąć informacji i opinii także u innych podmiotów i dać dojść do głosu drugiej stronie. zaufanie jest dobre, ale kontrola lepsza, nawet w przypadku Associated Press czy Reutera. żelaznej zasady, że zanim sensacyjna wiadomość dużej rangi (jak na przykład katastrofa samolotowa czy zamach na ważną osobistość) zostanie wyemitowana, musi być potwierdzona przez drugą agencję prasową. 40 do 60 procent materiałów publikowanych w mniejszych gazetach regionalnych i lokalnych zawiera nieprawidłowości rzeczowe Geo, zasięga opinii ekspertów zewnętrznych, którzy weryfikują napisany artykuł. Zasada lepiej bezpiecznie niż szybko Rekonstrukcja Kto chce odsłonić tło wydarzeń, wyjaśnić ich przyczyny, nie może poprzestać na gromadzeniu i weryfikacji informacji. Musi prowadzić dokładniejszy research, który oznacza rekonstrukcję zdarzeń i procesów. Pytanie kluczowe brzmi: Jak to było naprawdę? Taki research często przypomina trudną układankę, niekiedy, by uzyskać wiarygodne odpowiedzi, trzeba uciekać się do niemal kryminalnego dochodzenia. Jeśli tracimy ogląd sytuacji, warto sporządzić listę researchu. Haller rozróżnia trzy grupy informatorów: świadkowie naoczni, którzy byli obecni przy zdarzeniu jako obserwatorzy lub bezpośrednio byli nim dotknięci, informatorzy z drugiej ręki, czyli osoby, które rozmawiały z uczestnikami zdarzenia i świadkami, interpretatorzy, czyli fachowcy w danej dziedzinie, którzy mogą skomentować zdarzenie. 6.4Ekonomika researchu Nie zawsze ma sens czekanie, aż zakończy się research i będzie można opublikować otrzymane informacje jako prawdę ostateczną. Czasami lepszą drogą do wyjaśnienia sprawy jest publikowanie informacji w miarę ich zdobywania. W takich przypadkach szczególnie ważne jest ujawnianie wszelkich wątpliwości, podawanie kilku wersji zdarzenia z różnych źródeł (i przytoczenie tych źródeł). Jeśli nawet nie uda się wyjaśnić wszystkiego, lepiej jasno poinformować o niejasnościach w danej sprawie niż rozsiewać plotki. Dwie podstawowe zasady stosowane przez praktyków głoszą: Go with what you have got (Daj to, co masz) When in doubt, leave out (Jeśli masz wątpliwości pomiń). W grudniu 2005 roku Sąd Najwyższy RP odrzucił kasację od wyroku Sądu Apelacyjnego, który nakazał autorom artykułu Wakacje z agentem oraz redaktorowi naczelnemu nie istniejącego już dziennika Życie przeproszenie ówczesnego prezydenta RP Aleksandra Kwaśniewskiego. Gazeta napisała w 1997 roku, że 3 lata wcześniej Kwaśniewski spędzał urlop w towarzystwie oficera wywiadu ZSRR i Rosji Władimira Ałganowa. Proces, w którym początkowo prócz sprostowania nieprawdziwych zdaniem Kwaśniewskiego informacji i przeproszenia, chodziło o ogromne zadośćuczynienie, ciągnął się 8 lat, elektryzując środowsko dziennikarskie w całej Polsce. Padały argumenty o wolności słowa i prasy, którą urzędujący prezydent jakoby chciał zachwiać. Z drugiej strony wytaczano zastrzeżenia natury formalnej i warsztatowej, czy rzekomy fakt spotkań Kwaśniewskiego i Ałganowa w ośrodku rządowym w Cetniewie został należycie udokumentowany. Innymi słowy, czy redakcja przeprowadziła właściwy research. Wyrok SN nie pozostawiał w tej sprawie wątpliwości. Po konferencji prasowej ewentualnie starać się umówić na indywidualne dopytanie telefoniczne. Przy tematach drażliwych umawiać się w miarę możliwości na rozmowę osobistą, nie telefoniczną. Zaplanować taktykę rozmowy. Ustalić ramy czasowe, unikać zwłaszcza na początku rozmowy pytań agresywnych i napastliwych, które mogą doprowadzić do zerwania wywiadu, nigdy nie stawiać pytań niepotrzebnych i sugerujących odpowiedź. Nie trzymać się niewolniczo planu rozmowy. Pytający musi być otwarty i reagować na nowe informacje i opinie, które wnosi rozmówca. Pytać krótko i rzeczowo. Nie wygłaszać wykładów, zamiast tego wysłuchać rozmówcy. Nie obracać się w ogólnikach, ale zadawać konkretne i precyzyjne pytania jedno po drugim, nie kilka naraz. Rozmowy nagrywać, jeśli to możliwe. Rozmówca powinien wyrazić na to zgodę. Zachować należyty dystans. W przypadku odpowiedzi wymijających drążyć, ale nie pozwolić, by wywiad przerodził się w przesłuchanie. Zasady ustalone z interlokutorami i informatorami są zobowiązujące i trzeba się ich trzymać. Jawność źródeł i informacji! Unikać korzystania z anonimowych źródeł jeśli już, zawsze weryfikować je przez inne źródło. Najwłaściwsza jest weryfikacja krzyżowa, czyli wzajemne sprawdzanie wersji w różnych źródłach. Rys. 5: Research w internecie Maier podaje przegląd dotychczasowych badań oraz przedstawia swoją własną analizę materiałów publikowanych w gazecie regionalnej The News & Observer z Raleigh, N.C. Jej wynik brzmi: 59 procent materiałów w tej gazecie, którą eksperci zaliczają do 15 najlepszych w Stanach Zjednoczonych, zawiera błędy – statystycznie 1,5 błędu w jednym artykule.

Відкриття невідкритого Журналістика, яка хоче заслужити на своє звання, показує те, що без неї не показалося б при денному світлі.

Слідча журналістика складна правда, демаскування, перевірка пліток та доносів, опис афери, знаряддя контролю, відкривання таємниць, aдреналін,відповідальність, переслідування, місія. Наскільки великої шкоди може завдати собі редакція, яка покладає надмірні надії, на своїх журналістах-слідчих, видно на прикладі двох світових скандалів у пресі: репортаж Дженет Кук та щоденники Гітлера. З прізвищем Дженет Кук повязана гірка поразка американської журналістики. Ця репортерка Вашингтон Пост подала до своєї газети історію восьмирічного Джіммі, наркозалежного, який сидить на героїні й живе на вулицях американської столиці. Вона також вказала, що матеріал може бути опублікований лише за умови, що прізвище хлопця та його матері залишаться в таємниці. Стаття вийшла і здобула Пультцерівську премію – найбільш престижну журналістську премію у США. Лише після вручення нагороди стало відомо, що Кук вигадала усю історію від початку й до кінця. Після цього у США довго дискутували про те, чи журналісти взагалі повинні використовувати у своїй роботі анонімні джерела.

Undercover-research undercover-research – це досить делікатна справа, яка полягає на тому, що журналіст вдає з себе когось іншого, щоб таким чином отримати потрібну для нього інформацію. Потрібно розуміти, що він ошукує когось, тому цей метод не лише забирає багато часу і коштів, але також є аморальним. У будь-якому такому випадку на журналістові залишається пляма непорядності, навіть якщо він діяв в імя викриття інших негідних вчинків. Хоча, зрештою, часто результат такого пошуку буде марним, оскільки більшість серйозних медіа не акцептує його з етичних причин. Крім того, слід пам"ятати, що, готуючи провокацію, ми можемо мимоволі наразити себе на кримінальну відповідальність. Що можна сказати про ситуацію, в якій журналісти викрадають авто, щоб перевірити рівень роботи поліції, та показати їх толерантне ставлення до злодіїв? Прокурор у даному випадку мав сумніви щодо того, що журналісти діяли в імя суспільного добра. Пошук, який проводиться під прикриттям, повинен мати під собою дійсно серйозне підгрунтя і не пробуджувати сумнівів у його потрібності.

Домовитись перед інтервю щодо міри відкритості інформації для вільного використання для використання без посилання на інформатора embargo інформацію можна розкрити лише за певних умов зовсім таємне (називають також off the record): інформація, не призначена для публікації

Недоречні запитання Ви недавно сказали, що... Хто починає розмову у такий спосіб, з самого початку сигналізує, що хоче лише підтвердження чогось, вже відомого. Співрозмовник, який скоріше за все не використовує принцип Аденауера: Мене мало турбує, що там я вчора казав, не буде сам собі заперечувати. Отже, питання мало продуктивне, бо не можна очікувати у відповідь жодної нової інформації.. Які Ваші найближчі військові цілі, пане генерале? Воєнний кореспондент, який так сформулює запитання, можливо, справить враження сміливого, але, без сумніву, отримає дипломатичну й розпливчасту відповідь. З точки зору безпеки військові не можуть публічно надавати інформацію про стратегію і тактику ведення воєнних дій. Тому таке питання буде беззмістовним, хоча таких питань (і не обовязково щодо військової теми) журналісти ставлять сотні. Все-таки прошу сказати щиро... aбо Чи можна задати Вам нескромне питання...?

Дезінформація Дезінформація – це справжній інформаційний вірус! Приклад дезінформації: сайт, на якому протягом кількох місяців жив вигаданий герой Другої світової війни, який ніби рятував Варшаву

Щоденники Адольфа Гітлера Шеф видавництва Stern, оминаючи керівництво редакції, довірився репортерові Гейдеманну та фальсифікаторові Конраду Куяу.Надія на велику перемогу зробила його легковажним. В результаті, однак, не було написано по-новому історії ІІ світової війни – як передрікав один із трьох тодішніх головних редакторів Петер Кох. Замість цього було дописано сумний розділ до історії Sterna, який завжди був чимось більшим, ніж просто ілюстрованим журналом. Це вплинуло і на економічний стан газети – пройшли роки, поки газета змогла повернути собі попередні тиражі.

Поганий пошук Казус Dana Rathera (CBS): Журналіст представив репортаж про привілеї, якими користувався Джордж Буш-молодший під час його служби в Національній гвардії. Джерело інформації, яку було опубліковано у розпалі передвиборної кампанії в США, було з самого початку анонімним, а пізніше розкритий інформатор – ворог Буша-молодшого Біл Беркетт. Як незабаром виявилось, CBS порушила правила і стандарти хорошого пошуку і журналістики, було зроблено серйозну помилку в оцінці ситуації.